|
Другий ранок не можу змусити себе заснути, не можу їсти і прокинутись не можу від цього кошмару.
Мене питають - як я? А я сиджу з купою думок в голові і навіть не в змозі сформулювати їх в зв'язне речення.
Танки на шляху до Києва, обстріли аеропортів, заручники в Чорнобилі йоптвоюмать.
Велкам ту 21 сторіччя мазафака енд хеппі нью їр.
Очікувано, але все одно боляче опинитися сам на сам із агресією сусідньої країни.
Подруга казала пару днів тому: ну нам же поможуть?
А мені згадався серпень 20го і звірства в Білорусі. Коли світова спільнота "виражала свою збентеженість" і на тому все.
Нудить від думок вже, хочеться, щоб усе це скоріше закінчилося. Але аж ніяк не руським миром, який нам намагаються нав'язати.
Боже, бережи українських військових. І пошли Путіну кривавий пронос, щоб здох скоріше
|